Это не мое любимое стихотворение, но тоже нравится. Рассказывала на вступительных экзаменах. Автор - иван Франко, посвящено девушке, которую он любил всю жизнь, хотя и связал судьбу не с нею...

Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні? Сумні,
Немов криниці дно студене...
Чому уста твої німі?
Якій докір? Яке страждання?
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне.
У тьмі...
Чому являєшся мені у сні?
В житті ти мною згордувала.
Моє ти серце надірвала,
Із нього вирвала одні
Оті ридання голосні - пісні...
В житті ти мене знать не знаєш
Ідеш по вулиці - минаєш,
Вклонюся - навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні...
О, ні! Являйся, зіронько, мені,
Хоч в сні...
В житті мені весь вік не жити -
тужити.
Тож хай те серце, що в турботі,
немов перлина у болоті,
Марніє, в яне, засиха,
Хоч в сні на вид твій оживаю,
Хоч в жалощах живіше грає,
По людськи вільно видиха.
І того дива золотого,
Зазнає щасті молодого,
Жаданого, страшного того... гріха!

Может, конечно, приврала где))))))